Мечеслав Антон Рисич – ОТВЕРЖИЧІ

Виходять звірі з лісової тиші,
покинувши кубельця чи барліг;
вони, либонь, зробилися тихіші
не з остраху, не з хитрощів своїх,
а з прислухання. Рев, скавчання, гам
змаліли в їх серцях…

Райнер Марія Рільке.
„Сонети до Орфея”

1

Ми зайшли на хутір глухої ночі. Нас лишалось одинадцять. Дві доби переховувались на острові, в болоті, біля бобрової заплави. Старшина був важко поранений, ці дві доби він не приходив до тями. Його лихоманило. Лихоманило нас усіх. В одного бійця, мого побратима, кілька годин носом йшла кров і ніхто не міг цього припинити. Землі тут гиблі, так нам здалося спочатку. Так нам здалося, оскільки інакше і не могло б здаватися. Кілька днів ми всі нічого не їли, крім лісових ягід і комах. І пили гнилу болотяну воду. Read more…

Мечеслав Антон Рисич – ХОРВАТА ДІБРОВА

ЧАСТИНА 1

Гречкосій

Давно це сталося. Багато часу минуло з тієї пори, зараз важко і пригадати… Та є таке, що не забудеш. І хотів би, а не забудеш ніяк – воно з голови не йде. Read more…

Мечеслав Антон Рисич – КАРПАТСЬКА ОСІНЬ

Понад пізньою прілістю зривається вітер. Вранішня прохолода. Пара з рота і ніздрів. Листя горілого кольору. Ми йдемо! Дивлюся в чисте прозоре небо – жодної хмаринки. Це мабуть останній теплий день дарує нам лісова осінь. Осінь вже бере своє. Минулими днями ранки були холодними, вологими – дощ, мряка. Туман. Ми по кілька годин просушували свою одежу над багаттям з соснового сухостою. Дарма! Все одно вона лишалася вологою. Так і ходили в мокрому цілими днями – морозно, неприємно. А сьогодні прохолодний ранок, але сонячний. Наді мною чисте прозоре глибоке небо – а ні хмаринки. Read more…

Мечеслав Антон Рисич – ВОЇН СВІТЛА

Це справжній боєць. Стійкий мужній воїн. Охоронець життя. Він не пам’ятає свого минулого, оскільки минулого в нього – немає. Власне, він тільки зараз починає усвідомлювати, де опинився, куди потрапив і що йому заповідали. Сумніватися в заповітах – безглуздо, оскільки нічого крім цих заповітів він і не знає. За сумнівами криється вагання, а це – небезпека, яка може обернутися загибеллю. Заповіти – це найперші, найважливіщі знання, а ще він відчуває все довколишнє. Read more…

Мечеслав Антон Рисич – БИЛІНА

Частина 1

Довго ніч меркне. Зоря світло запалила, мгла
поля вкрила, спів солов’їний стих, говір галок
пробудився. Поля черленими щитами
перегородили русичі великі, іщучи собі честі,
а князю слави.

“Слово о полку Ігоревім”

Шурхіт трави, шерхотіння листя – моя батьківщина. Раніше і я там був – високо, серед листяного шерхоту, але це – спогади з іншого життя. Де я? Я посеред свого світу, довкола мої брати. Високо в небі – вітер, попід хмарами. Раніше і я був там, ближче до вічного, первобутнього – ближче до неба. Тоді було тепліше… Read more…