Оновлення Оруела для епохи політичної коректності

Не дуже цікавлюсь американською літературою, тим паче сучасною. Але Пошук, як процес що дозволяє черпати знання та натхнення, завжди дозволяє відкривати нові обрії.

Читаючи блоґи на політичні та соціо-культурні теми я натрапив на AWOL Civilization. Цей блоґ мене зацікавив, тому я вирішив написати автору листа. В процесі спілкування автор, Гарі Вульф вирішив надіслати мені свою книгу на вибір. Я вибрав ‘The Kicker of St. John’s Wood’, яка є останньою по даті виходу а також має симпатичну обкладинку – жіночу ніжку на підборі, що наступила на реґбійський м’яч.

В фінальній грі американського футболу (регбі) жінка має грати на полі. Такий соціальний експеримент є продуктом тогочасного феміністичного лобі, яке міцно закріпилось в політиці. Головний герой – Джеєш Блекстоун, який має тренувати цю жінку і грати з нею в парі у фіналі, не в захваті від цього. Не в захваті від цього і сама учасниця експерименту, Міс Америка минулих років, і йде вона на це лише з фінансових мотивів. В такому жорсткому спорті як американський футбол не місце жінці – цієї точки зору притримуються, як більшість гравців так і консервативні журналісти цієї сфери. Один з найпрофесійніших журналістів Сем Кепалскі влаштовує провокацію під час фіналу, але за це має поплатитись своєю свободою – бо потрапляє під Трибунал за расизм. «Расизм», а точніше звинувачення в расизмі – тема, що досягає свого епогею в перекрученості та трактуванні в тій проекції Америки 2020 року. Джеєш – американець, що виріс в Лондоні і має індійське коріння, але ні разу не був в Індії. Він постійно зіштовхується з намаганням нав’язати йому комплекс людини третього світу, так само як його друга Телоніуса сприймають як афро-американця. Обидва вони як футбольні гравці маю вдосталь коштів і можна сказати що входять в вищий американський клас (перепусткою куди вже давно стали гроші) і не відчувають ніякої пригнобленості. Сем – чи не єдиний журналіст, який в інтерв’ю з гравцями не цікавився ні етнічністю, ні якимись особистісними дрібницями, а говорив лише по футбольній темі. Саме це, а також протистояння нововведенням  і зблизило його з Джеєшем та Телоніусом. Абсурд в тому, що самий нерасист і стає звинуваченим в расизмі. Після невдалої гри у фіналі Джеєш та Телоніус вирушають в Париж щоб допомогти звільненню Сема.

Ще перед фіналом з’являється така впливова і тіньова людина, як Азала (можливо етимологічно ім’я вибрано по аналогії з «Азазель» ).  Він є головою UNSAINE, Комітету Об’єднаних Націй по Національній Експлуатації. Ще перед фінальним матчем Азала пропонує Джеєшу невелику провокацію – крикнути «Америка – винна». А далі простежується значний вплив цієї постаті на вищі політичні процеси як Америки (їх президент діє як маріонетка) так і всього світу.

Головного героя переймає також потяг до етно-культурної спадщини предків. Він неодноразово згадує свого мудрого дідуся індуса. В Парижі Джеєшу пропонують відвідати невелику нову країну, що недавно відкололась від Індії. Там він зустрічає Хантера, який навіть являється його родичем. Хантер – запеклий ворог Азали і притримується діаметрально протилежних позицій.

Джеєшу належить зробити вибір між Сходом і Заходом . І він відчуває свій зв’язок зі Сходом, відчуває його красу, шарм та привабливість. Навіть в кінці роману Хантер пропонує летіти з ними. Посилює цей вибір і особистісний фактор жінки. Спочатку Джеєш зустрічає Сенді, типову американку, у якої промиті мізки,  яка переймається феміністичними ідеями та пише роботу проти «християнських фундаменталістів» в спорті, тобто проти реґбі. Але після зустрічі вона закохується в Джеєша та розуміє що для щастя та гармонії не потрібно ніяких штучних теорій. Джеєшу подобається Сенді, але він зустрічає Індіру, яка представляє зовсім інший світ, іншу красу та іншу психологію. Після тривалих вагань та роздумів він вибирає Захід, попри його очевидну занепалість. Джеєш має сили та бажання боротися разом із іншими американськими патріотами. Можливо, ця боротьба і стане наступним сюжетом для книги Гарі Вульфа.

«Оновлення Оруела для епохи політичної коректності»  так називає свої книги сам автор на своєму блозі. Справді, Оруел писав «1984» як антиутопію на радянську модель. ‘The Kicker of St. John’s Wood’ – антиутопія на західну ліберальну демократію, коли минулі великі держави впали під свої колонії та разом в альянсі з ними крокують до повного занепаду.