Леся Воронюк: Записка в повітрі

Як же стати твоїм щастям? Як же бути твоїм  духом і розумом? Як же бути твоєю  вірою і спогадами? Може, стати  твоєю тінню, твоїм набридливим  ехо? Де любити і куди любити? Як міцно любити, щоби не вдушити? Як чекати, щоб дочекатися? Як просити, щоби почув? Як спати, щоби тебе в снах бачити? Як думати, щоби лиш ти був перед очима? Як вимовляти твоє ім’я, щоби звучало солодко? Як хотіти, щоби не спопелити? Як втікати, але так, щоби по колу і знову до тебе? Як співати так, щоби в такт з твоїм серцем? Як мріяти, щоби ти був у майбутньому? Як зустрічати птахів з вирію, щоби не забрали тебе з собою восени? Як розтопити сніги, щоби не остудили твоє серце? Як бути, щоб в тобі? Як дихати, щоб не розбудити? Як писати, щоб повірив? Як горіти, щоб розморозити твою душу? Як хотіти, щоб ти хотів? Як засинати, щоб милувався збоку? Як прокидатися, щоб тобі хотілося прокидатися поруч? Як любити, щоби любив? Як жити…

Із  книги «Записки на зап’ястях» (уривки)